Гелен Гейс — новаторка в галузі медицини, яка побудувала собі блискучу кар’єру і користується великою повагою за роботу з людьми, що стикаються з хронічним болем і невиліковними захворюваннями. Сучасні програми спеціальної допомоги в Альберті — це результат її багаторічної роботи, розуміння потреби пацієнтів, пише edmontonka.com.
Дитячі та юнацькі роки
З’явилася на світ Гелен у Таунсенді, невеликому селі в Корнуоллі, що в Англії. Дитинство дівчинки складно назвати безтурботним, коли їй виповнилося 6 років, її мати померла від менінгіту. Ця подія наклала негативний відбиток на психіку Гелен. Батько дівчинки працював лікарем загальної практики й часто брав доньку та сина із собою на виїзди до пацієнтів. Досвід спостереження за тим, як голова сімейства проявляв відданість і співчуття до своїх пацієнтів, став для Гелен прикладом для наслідування.
Гелен дуже добре вчилася в школі й мріяла стати лікаркою. Однак у той час ця професія була недоступна для жінок, тому не залишалося нічого іншого як вчитися на медсестру. У 1954 році Гейс закінчила лондонську лікарню святого Георгія і стала дипломованою акушеркою. Потім вона склала іспити й здобула ступінь бакалавра медицини. У цей період Гелен вийшла заміж за Пітера Гейса, який працював реєстратором у лікарні святого Георгія. Після чого на деякий час жінці довелося взяти паузу в здобутті медичної освіти.
Розвиток медичної кар’єри
У 1967 році в Університеті Альберти розпочався міжнародний набір на медичний факультет. Гелен разом із чоловіком з радістю скористалися новими можливостями, які відкрила перед ними імміграція до Канади. Декан медичного факультету Університету Альберти Волтер Маккензі допоміг жінці завершити освіту, розпочату в Лондоні, і в 1971 році вона здійснила свою мрію — стала дипломованою лікаркою. Гелен дуже добре поєднувала навчання і роботу з роллю матері п’ятьох дітей. Також вона відкрила сімейну практику в південному Едмонтоні, яка охопила всі сфери — від педіатрії до геріатрії.
Якось Гелен дуже сильно зачепила історія породіллі, у якої діагностували останню стадію лейкемії. Ближче до кінця життя пацієнтка почала мучитися від сильного болю і страждань. Це призвело до того, що Гейс вирішила дізнатися якомога більше інформації про складні методи знеболювання і знайти варіанти підвищення якості життя пацієнтів, які зіткнулися з невиліковною хворобою.
У 1982 році докторка Гейс увійшла до команди, яка займалася створенням першого відділення паліативної допомоги в лікарні загального профілю в Едмонтоні. Протягом наступних 7 років їй довелося пройти великий шлях навчання в новій спеціалізації. Паралельно жінка займалася розробкою власних новаторських підходів і сприяла підвищенню кваліфікації всіх лікарів. Вона стала організаторкою програми новаторських форумів і семінарів, які відвідали майже всі міста Альберти та інших регіонів. Лекції, проведені Гейс, стали неоціненним і дуже корисним джерелом інформації для багатьох лікарів і пацієнтів. У цей період Гелен отримала посаду доцента-клініциста в Університеті Альберти.
Наприкінці 1980-х років Гелен стала директором служби паліативної допомоги в лікарні Мізерикордія в Едмонтоні. У 1988 році вона запровадила практику паліативної допомоги та зосередилася на створенні багатопрофільних команд лікарів, соціальних працівників, капеланів та інших фахівців, необхідних для задоволення унікальних потреб кожного пацієнта.
У 1994 році жінка стала однією із засновниць «Pilgrims Hospice Society», який надавав гарний домашній догляд та амбулаторні послуги невиліковно хворим пацієнтам. Приблизно в цей самий час Гелен повернулася до приватної практики й стала приділяти більше уваги приватним дослідженням, спрямованим на полегшення страждань людей, які відчувають хронічний біль. Серед її численних результатів — новаторська робота, що дала змогу повністю відмовитися від знеболювальних препаратів для людей з хронічними захворюваннями, і перший у світі доказ кардіотоксичної дії препарату метадону.
За свої великі заслуги в медицині Гелен Гейс була відзначена численними нагородами, також вона стала членкинею Ордена Канади. У 2007 році вона відійшла від активної практики й почала присвячувати більше часу своїм дітям та онукам.